Зміст
Вступ
Якщо ви читаєте цей текст, то ви або прийшли з нашого випуску про фільм 96-го року, бо я сказав, що розповідати цю історію дуже довго; або ви з майбутнього і наткнулися на цю статтю в нашому блозі чи просторах інтернету і, сподіваюсь, підете слухати наш подкаст після прочитання. В будь-якому разі варто мені вже почати, хе-хе
В основному, під час написання я опирався на книжки Doctor Who: Regeneration та The Nth Doctor. Перша написана Філіпом Сіґалом, котрий був продюсером й центром цього відродження, у співавторстві з Ґеррі Расселом, котрий хувіан зі стажем та працював в DWM. Поки Сіґал ділився більше спогадами та особистим поглядом, Рассел здебільшого тримав всю розповідь межах хронології подій. Насправді, це дуже вичерпна книга, і я б дійсно радив вам купити її та прочитати (а ще радив би українським видавництвам її видати). Тому не дивуйтеся, що зміст цієї статті структурований майже, як зміст цієї книги. Друга ж книга розповідає про не створенні фільми по Доктору, що розроблялися в кінці 80-х та в 90-х.
На цьому вступну частину вважатимемо закінченою, перейдемо до суті.
1989-1992. Початок
Отже, 1989 рік, Голова Драми BBC з другої спроби закриває наш з вами улюблений серіал і живе життя. Проте, варто зазначити, це не означає, що всі проєкти по Доктору зупинено — DWM виходить, книжки друкуються, кінофільм від компанії Daltenreys (вони ж Greenlight, вони ж Coast to Coast і потім ці права перейдуть до Lumiere), що розроблявся з 1987 року (і так і не вийшов), продовжує розроблятись.
Проте саме ідея серіалу потенційно йшла в забуття, і саме тут починається наша розповідь. Того ж року на іншому кінці Атлантики молодий американський телепродюсер британського походження — Філіп Сіґал, котрий на той час працював в Columbia Pictures — вирішує спробувати відродити серіал на американських екранах.
На диво, після пари дзвінків в BBC, Сіґал вмудряється знайти людей, котрі підтримують цю ідею. Але, я вважаю, що це стало реальним, бо Сіґал в основному контактував з BBC Enterprises, котра була дочірнею компанією BBC і займалася правами та копродукцією й мала більшу частку людей зацікавлених в Докторі.
В будь-якому випадку надія ще була. Маючи словесну домовленість з британської сторони та підтримку зі сторони Columbia Pictures, Сіґалу треба було заручитися хоча б словесною домовленістю з американським телеканалом, котрий вкладеться в цей проєкт копійчиною та етерним часом. Початково це місце зайняло ABC.
Що цікаво, BBC сподівалися, що відновлений серіал Сіґала співіснуватиме паралельно з кінофільмом від Daltenreys. Проте команда фільму намагалися повпливати на BBC, аби зірвати їхню співпрацю з Columbia Pictures. Що логічно, адже Daltenreys були невеликою британською студією, котрі мали певні побоювання тягатися з такими “гігантами”. У висновку це ні до чого не приведе, Філіп Сіґал продовжить працювати над серіалом, а жоден з чотирьох сценаріїв Daltenreys не дійде до етапу зйомок.
Іншою проблемою було бажання американської сторони мати повний творчий контроль над проєктом, звичайно, під егідою та затвердженням BBC. Тобто, де-факто, Columbia Pictures хотіли отримати ліцензію на серіал, в той час як британці розраховували на копродукцію.
Зрештою, було досягнуто певних домовленостей, та BBC отримали офер з пропозицією плати за права 15 тис. доларів кожні 6 місяців (максимум 18 місяців). Плюс, окремі виплати після виходу пілотного епізоду та початку серіалу. Але BBC ввічливо відмовились, апелюючи до кінофільму, та запропонували почекати рік та відмітили, що в майбутньому вони віддадуть перевагу співвиробництву.
Філіп Сіґал зв’язався з командою Daltenreys, висловлюючи бажання об’єднати зусилля заради створення “Нового Доктора”, проте був розчарований тодішнім сценарієм. Але трохи пізніше запропонував підтримку кінофільму від Columbia шляхом його трансляціїї на американському телебаченні (з варіантом того, що він буде пілотним епізодом). BBC не заперечували співпраці, але відразу сказали, що права на серіал не дадуть.
В січні-лютому 1990 року BBC та Columbia повертаються до ідеї створення серіалу в копродукції і десь тут в історію влітає Cinema Verity — продюсерська компанія заснована Вереті Ламберт, найпершою продюсеркою Доктора. Вони виступали посередниками між BBC та Columbia під час перемовин та виробництва. Було домовлено переходити до розробки сценарію, а серіал мав би вийти восени 1991 року.
Мав би… але тут почались деякі але. Якраз в лютому 1990 року Філіп Сіґал йде з посади в Columbia Pictures і переходить до ABC. Як він сказав Роджеру Лейтону (один з представників BBC):
However, the seeds that I have planted here have germinated and I hope the dialogue between you and Columbia continues
Проте насіння, що я тут посадив, вже проросло, і я надіюсь, що ваш діалог з Columbia продовжиться.
А тепер вгадайте що!
Звичайно, діалог не продовжився.
Але Сіґал не довго протримався в ABC і після пари вдалих сезонів перейшов в Amblin Entertainment, котра належала Стівену Спілбергу. Так, якщо ви колись десь зустрічали інформацію, що Спілберг працював над Доктором, то коріння йде звідси. І відразу скажу — ні, не працював. Він, як власник компанії, перечитував та затверджував проєкти, але активної ролі в Докторі Хто не грав. Він в принципі мало цікавився цим проєктом, повністю віддавши його в руки Сіґала.
Як вам вже стало зрозуміло, перейшовши в Amblin, Сіґал знову зв’язався з BBC Enterprises, зіграв карту імені Стівена Спілберга, знайшов підтримку в обличчі Тоні Ґрінвуда (один з керівництва BBC Enterprises), і робота над відновленням серіалу почалася знову. Але вже в квітні 1992 року, після місяців обговорення, BBC кажуть, що новий серіал поки передчасний, а коли прийде час то вони і самі з ним справляться.
Я розумію, що ці гойдалки вас дістали і ви скажете мені: “Яре, ми все ще в в 1989-1992 роках, скільки можна?”.
І я скажу вам, що ще трошки, мої сонечка, бо в червні того ж року в проєкт влітає Пітер Ваґґ, ще один американський продюсер британського походження. Він раніше вже спромігся зробити ремейк іншого шоу — The Masked Marvel. Тож з його досвідом восени 92-го активні переговори нарешті (!!!) почались.
1993. Перепетії не закінчуються
Весь початок 1993 року проходив в листах та обговореннях. Цікаво, що під час обговорень між компаніями BBC Enterprises вимагали назвати Філіпа Сіґала “ключовою персоною” в проєкті — пішов би Сіґал, пішли б і BBC. Серед іншого були звичайні суперечки з правами, BBC вимагали більшого контролю і відразу сказали, що буде ще один виконавчий продюсер з британської сторони. Але мені трохи смішно, що BBC запросили окрему не малу суму за те, аби Amblin отримали доступ до старих напрацювань BBC — сценаріїв, епізодів, команди і т.д. Насправді там було ще достатньо суперечок та вимог. Ще з смішного британці хотіли, аби американська сторона повністю заплатила за біблію серіалу, в той же час BBC мала б право одноосібно забракувати будь-який креативний елемент.
В березні перемовини знову заходять в глухий кут, а голос в моїй голові кричить: “ТА СКІЛЬКИ МОЖНА!” Але юристи все ж домовились по низці питань і влітку почались більш структуровані перемовини, що підходили до підписання договору. І тут знову з’являється але! В гру влітає Universal, там якась заплутана історія з ними та Amblin, але суть в тому, що Universal мала частку в 50% від усього, чим займалась Amblin. Чи крива це система? Дуже. Чи створило це проблеми в майбутньому? Звичайно. Але на даному етапі це вдалось владнати. І до кінця літа договір нарешті був підписаний.
Universal довго не чекали і почали діяти всім на нерви, бо вважали, що цей проєкт тепер поділений на трьох. Тож тепер вони вимагали третину всього, що мали б отримати учасники угоди (прибуток, контроль, консультації). І це ж ще на горизонті не було телеканалу…
1994. Сценарій
І ось, 13 січня 1996 року, угоду нарешті уклали. Філіп Сіґал добивався цього довше, ніж команда МЗУТу добивалась дипломів бакалавра.
Нарешті починається виробничий процес!
Автором першого сценарію став Джон Ліклі, власне він написав і біблію. Він був студійним сценаристом Universal, тому хоч Сіґалу і подобались його роботи, але спочатку шукали когось поза межами студій. Сіґал навіть хотів знайти когось з британських сценаристів, проте Universal швидко про це дізнались. Подзвонили йому і дуже ненав’язливо спитали, а що ж він не зв’язався ні з ким з їх студійних сценаристів, а шукає когось знадвору. Сіґал вічливо відмовився і продовжив шукати когось на стороні. На це Universal, найімовірніше, подумали, що він охуїв і наполягли на Ліклі. Так як часу в проєкту було не так багато, Філіп погодився.
Ліклі почав писати біблію, Річард Левіс був запрошений допомогти з ілюстраціями. Чесно кажучи, ця адаптація була, так би мовити, специфічна… Цікава в деяких аспектах (дійсно цікава, я читав біблію серіалу), але специфічна…
Отримавши написану біблію під кінець лютого, Сіґал, Ліклі та Ваґґ летять в Лондон показати її BBC. І щоб не гаяти час, просять кастинг агентів підібрати для них акторів на роль Доктора. Чи зарано вони це зробили? Можливо. Тоді ж вони зустрілись з Джо Райт — продюсеркою зі сторони BBC. І хоч на початку, Сіґал був ворожий до неї, жіночка вона була непогана і проблем сильних не створювала.
Залишивши біблію на розгляд BBC, Сіґал та компанія пішли дивитись на акторів. Кастинг йшов 5 днів (1, 2, 3, 8 та 9 березня), всього прослухали 37 акторів і серед них не було Пола МакҐанна! Взагалі! Але був його брат — Марк. Окрім цього, з цікавого в фінальний список потрапили Ентоні Гед (відомий вам за ролями Джайлза в Баффі Винищувачці вампірів, Утера в Мерліні та очільника крилітан в епізоді School Reunion з Десятим Доктором та Сарою Джейн) і Ліам Каннінгем (сер Давос з Гри Престолів та капітан радянського підводного човна в епізоді Cold War з Одинадцятим та Кларою). Взагалі, Каннінгем був фаворитом Сіґала і єдине, що йому завадило отримати роль — це той факт, що з квітня він був зайнятий на десять тижнів постановкою в Лос-Анджелесі.
Після повернення команди з Британії почались пітчинги для телеканалів. У висновку, все зійшлось на Fox. З цього моменту набір компаній став повним та незмінним. Ліклі почав писати сюжет серіалу та чернетку сценарію для пілотного епізоду (ви ж пам’ятаєте, що в планах це все ще серіал, а не телефільм?). Чернетку закінчили до жовтня. Але вона не те щоб сподобалась всім учасникам угоди, тож Ліклі попросили піти з проєкту.
І тут з’являється другий сценарист в нашій історії — Роберт ДеЛаурентіс, теж студійний сценарист Universal (бо ті, очевидно, планували економити, як могли). Але тут краще не стало, бо як писав Сіґал:
But if Bob had one fault it was procrastination.
Якщо в Боба і був якийсь недолік, то це була прокрастинація.
Окей, насправді, все не настільки погано. Сіґал називав Роберта дуже гарним сценаристом, якщо на нього трішки натиснути і влаштувати правильний менеджмент. Працював ДеЛаурентіс на основі сценаріїв та біблії Ліклі. Сценарій йому здався занадто темним та серйозним. Тож було вирішено пом’якшити атмосферу і додати більше сімейної драми.
Варто визнати, що і Ліклі трохи нерівно дихав до такого, бо саме з його сценарію йде концепт того, що головною метою Доктора є пошук батька. А шукає він для того, аби зупинити Майстра, котрий виявляється Доктору братом. Але повірте, в ДеЛаурентіса сімейна драма взагалі відходить у відрив.
Сіґалу сценарій Роберта дуже не сподобався — на його думку, пілотний епізод занадто відходив від духу Доктора, і якщо він це випустить, то зрадить фанатів. До того ж подзвонили з Fox і сказали, що вони хотіли б, аби ДеЛаурентіс пішов з проєкту, і взагалі, вони хотіли б повернути Ліклі. Тож Роберт пішов, але Джон не повернувся.
Отож, за один рік змінилось два сценариста і два сценарії.
І якраз в цьому році (в кінці червня, якщо точніше) формується ідея — а точніше бажання Fox — Доктор Хто буде не пілотним епізодом, а так званим “back-door pilot” — самостійний фільм тижня, який за умови популярності може перерости в серіал (а може і не перерости). Та й навіть при умові популярності епізоди замовлялись би пачками по 13 штук, а не всі 26 за раз.
Час піджимав, тож почався другий цикл прослуховувань. Якщо ви колись чули імена Крістофера Екклстона та Пітера Капальді в контексті Восьмого Доктора, то це якраз звідси. Проте вони не були на прослуховуваннях. Вони лише розглядалися на роль і були заявлені агентами, як актори що можуть підписатися на трьох- чи п’ятирічний проєкт. І якраз на цьому моменті з’являється Пол МакҐанн. Після того, як всі продивилися плівку з його прослуховування, сумнівів не залишилось (майже!) — МакҐанн стає новим Доктором. Як мінімум, судячи з хроніки Ґеррі Рассела, це відбувалося в 1994 році, проте, зі слів Філіпа Сіґала, трохи не зрозуміло, чи це точно був 94-й, а не 1995 рік. Хоча, можливо, в 95-му був просто підписаний контракт з Полом.
1995-1996. Зйомки
Тож продовжу з МакҐанном тут. Оце моє майже — це Fox… Вони наполягали на тому, аби шукати когось іншого, більш відомого. Бо фільм доволі швидко ставав дорогим, тож вони хотіли залучити на головні ролі іменитих акторів, котрі “продавали” б своїм іменем стрічку. МакҐанна вдалось зберегти, віддавши Володаря (Майстра) на поталу іменитому актору — Еріку Робертсу (I don`t like this choice, чесно серед списку акторів, яких розглядали, були набагато цікавіші), котрий відмовився зніматись в костюмах, що розробили для Володаря, натомість обравши тусуватись в чорній шкірянці.
І поки ми говоримо за кастинг, ще цікаво було те, що Сільвестр МакКой міг не повернутися до своєї ролі в цьому фільмі. Початково BBC пропонувало, аби замість Сьомого Доктора на початку стрічки з’явився Четвертий, бо Том Бейкер популярніший за МакКоя, проте Сіґал наполіг і лишили Сьомого (за що йому величезне дякую).
Офіційна заява, що Пол МакҐанн новий Доктор відбулася аж 10 січня 1996 року.
На початку 95-го на посаду сценариста наймають Метью Джейкобса і нарешті більше не змінюють. Його сценарій кардинально відрізнявся від ідей Ліклі та ДеЛаурентіса.
Час піджимав, тож паралельно з написанням сценарію почались підготовки до самих зйомок, які проводилися у Ванкувері. І якщо вам здається, що починати підготовки до зйомок, поки ти тільки пишеш сценарій — погана ідея, то воно так і є. До того ж Universal та Fox забули повідомити BBC, що тепер вони роблять телевізійний фільм, котрий потенційно може перерости в серіал, а не, власне, серіал, як планувалось. Але для BBC вже було пізно звертати проєкт.
Мало того, Філіп Сіґал йде з Amblin і переходить в Lakeshore Television (якщо ви кричите в екран: “ТА ТИ ЗАЇБАВ ЗМІНЮВАТИ КОМПАНІЇ ПІД ЧАС РОБОТИ НАД ПРОЄКТОМ!!!” — то я вас розумію), проте він лишається працювати над фільмом, тримаючи контакт з Universal напряму. До того ж, Пітер Ваґґ виходить з проєкту. Але якщо ви думаєте, що це все, то ні! В жовтні 95-го Fox офіційно підтверджують, що фільм вийде в них на каналі в середині травня 96-го (ммм, стислі графіки).
Так як Amblin успішно вийшла з проєкту, п’ятимільйонний бюджет ділили на чотирьох: 2,5 мільйони покривала Fox, 300 тисяч покривало BBC, а інші 2,2 мільйони ділили між собою Universal та BBC Enterprises, котра на той час вже встигла стати BBC Worldwide.
І ось, за три тижні до початку зйомок, з’являється нова проблема! Universal не влаштовують правові аспекти фільму, бо їм, як великій студії, що звикла мати виключні права на свої фільми, дуже не подобалось ділити права з BBC. Шляхом маніпуляції “ви або підписуєте як є, або ми йдемо без вас (і походу не вертаємо вам інвестиції”) Філіп Сіґал заспокоює Universal. І ось, 27 листопада 1995 року починаються зйомки…
І разом з цим починаються нові перепетії: через проблеми з бюджетом режисеру дають 25 днів на зйомки замість обіцяних 30, але він не встигає і знімає за 29; виявляється, що BBC не володіє правами на головну тему з Доктора Хто, а Universal влом платити 25 тис. доларів, проте BBC переконало їх таки заплатити; Пол МакҐанн перед зйомками в Докторі Хто закінчив зйомки в іншому фільмі, де він грав військового, тож приїхав короткострижений, а не з довгим волоссям, як на прослуховуваннях, і ось вже екстрено треба зробити перуку.
Ще однією “проблемою” з МакҐанном була насправді дуже мила річ. Пол не дуже публічна особа і не любить уваги до своєї сім’ї. Звідси виникла проблема з піаром, бо на знімальний майданчик мали приїхати британські репортери, і Пол відмовився з ними зустрічатись. Після розмови з Сіґалом виявилось, що за рік до цього британські таблоїди стверджували, що він зрадив дружині. Ця брехня засмутила Пола і його сім’ю, тож він “боявся” зустрічатись з журналістами. Проте все вирішилось тим, що декільком журналістам відмовили в доступі на майданчик, вже коли ті летіли в літаку, і Пол спокійно поспілкувався з рештою.
1996. Вихід та прийняття
Готовий фільм було здано 2 травня. Перед виходом в етер влаштували прем’єрну вечірку в Театрі Гільдії режисерів з залученням преси та фанатів.
А тепер про рейтинги та прийняття. Як ми вже з висоти років знаємо, серіалу не сталось, телефільм з Восьмим так і залишився телефільмом. Проте чому? Відносно часто можна зустріти думку, що цей фільм поганий, ніякий. Ідея, що Доктор напівлюдина і цілується — найжахливіше, що могло трапитись. Але знаєте що? Йдіть до біса всі, хто так кажуть! Я обожнюю цей фільм!
Проте повернемось до історії, очевидно, що ці “факти” не впливають на те, чи продовжився б фільм у вигляді серіалу, бо ключову роль грали рейтинги трансляції. Тож що вони там? В Британії рейтинги були гарні (і це показник!), проте в Америці — такі собі, і саме це не дало продовження від Fox. Але чи винен в цьому Доктор Хто? Та не дуже, якщо чесно, у фільму був дуже поганий таймслот… Доктор Хто був затиснутий між грою вищої ліги та великою подією в мильній опері Roseanne`s, та й сам концепт Tuesday Night Movie від Fox, на той час, не те щоб викликав сильну увагу глядачів. Натомість американська телевізійна преса оцінювала фільм здебільшого схвально і закликала читачів спробувати.
Тим часом відразу після кінця зйомок взимку між компаніями почався фінансовий срач, де Fox, Universal та BBC звинувачували один одного у перевищенні витрат і т.д. Це насправді дуже весело читати, але переоповідати я вам не буду, воно все є в Doctor Who: Regeneration. Єдине, що скажу: я в цій ситуації більше на стороні BBC.
Але в будь-якому випадку, які б витрати не понесла BBC, дуже швидко вона сто відсотків їх відбила. Після виходу фільму британський телерадіомовник відкликав більшість ліцензій і почав формувати їх навколо себе, нетронутими лишились лише DWM, що випускався британським офісом Marvel, і DAPOL, що випускали екшн-фігурки. Забравши ліцензію на прозу в Virgin, BBC швидко почала випускати книги у видавництві BBC Books — першими були новелізація фільму (написана Ґеррі Расселом) та сценарій. Також з цікавого були стрипи з Восьмим Доктором в журналі Radio Times, про котрі я вже писав раніше.
1997. Чи планувалось продовження?
Далі відбулися цікаві події не повністю пов’язані з фільмом, але дуже дотичні до нього. В 97-му BBC проводили вечерю, як частину їхнього святкування TV60. На цьому заході, окрім всього, проводилось нагородження телепрограм, які звичайні глядачі в голосуванні визнали найулюбленішими. І на велике нещастя голів BBC найбільш улюбленим шоу всіх часів став Доктор Хто (хе-хе). Чи вплинуло це нагородження на Universal, чи ні (до речі, фільм ще взяв Сатурн за 96-й рік), але вони прийшли до BBC з пропозицією все-таки зробити серіал, проте так і не змогли знайти нового телепартнера замість Fox до кінця року і тема заглухла.
Завершення
І на цьому закінчується написана мною коротка, проте невичерпна історія створення фільму з Восьмим Доктором. Я не розглядав з вами в деталях сценарії Ліклі та ДеЛаурентіса і не розповідав дрібніші деталі створення. Це б зайняло ще пару тисяч знаків, натомість я дійсно дуже рекомендую прочитати вам Doctor Who: Regeneration, де це все розписано детально і з ілюстративним матеріалом з-за кадру.
І хоч фільм не приніс МакҐанну телероль, а нам більше Восьмого Доктора на екранах, він приніс нам прекрасного Доктора, котрий був в стількох коміксових пригодах, книжках та аудіорамах, які чекають на нас, аби ми перевідкрили для себе Восьмого Доктора.
コメント